Твоя тема

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Твоя тема » Этнос в твоей теме » Рідна мова моя...


Рідна мова моя...

Сообщений 121 страница 150 из 156

121

ПІНГ-ПОНГ
 
— добридень —
— здрастуйте —
— як справи? —
— спасибі — добре — як у вас? —
— робота — літо — спека — спрага —
— а настрій?
— добре —
— все гаразд —
— неправда — очі —
— вам здалося —
— ви зблідли —
— обережно — м'яч! —
вогнем мовчання зайнялося —
схрестились погляди — пробач —
кажи слова легкі й порожні —
кажи їх знов — кажи їх знов! —
а так дивитися не можна
в настільнім тенісі розмов
 
(c) ЛінаКостенко

+6

122

http://s3.uploads.ru/t/9muHn.jpg

+1

123

З ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ, УКРАЇНО!
http://s7.uploads.ru/t/69fsZ.jpg
 

 
...Земля сполоханих риб і степових птахів.
Земля золотих пшениць і палених трав –
хтось напише колись історію цих берегів,
історію цих русел і цих переправ.
 
Хтось впише в цю історію всі імена,
імена гострих акацій і зелених кропив.
Правий берег, об який б’ється луна.
Лівий берег, з якого ніхто не відступив.
 
(с)  Сергій Жадан

+2

124

http://s5.uploads.ru/t/HF1QI.jpg

+2

125

Все нам повернеться. Сонце стає вогненним.
Падають з неба крихти дзвінкої смальти.
Тоншають, тоншають наші блакитні вени,
Довшають, довшають постаті на асфальті.
 
Осінь безчасся. Вежі її готичні.
Пальта крилаті. Вітру прозора повінь.
Вірою, вірою станем прості і вічні,
Віршами, віршами простір осінній повен.
 
(с)  Мар'янаСавка

+3

126

http://sg.uploads.ru/t/H9ICh.jpg

+6

127

http://sd.uploads.ru/t/w8GqE.jpg

+3

128

Спини мене отямся і отям 
така любов буває раз в ніколи 
вона ж промчить над зламаним життям 
за нею ж будуть бігти видноколи 
вона ж порве нам спокій до струни 
вона ж слова поспалює вустами 
спини мене спини і схамени 
ще поки можу думати востаннє 
ще поки можу але вже не можу 
настала черга й на мою зорю 
чи біля тебе душу відморожу 
чи біля тебе полум’ям згорю 

Ліна Костенко

+1

129

http://sh.uploads.ru/t/9qnPL.jpg

+4

130

+2

131

+2

132

+1

133

http://s9.uploads.ru/t/Ic7YE.jpg

І най вам Миколай принесе все, що загадували!

+3

134

Хтось ріже тоннами салати
Та прикрашає деревце,
Хтось тягне штоллени до хати
Чи розфарбовує лице,
Хтось подарунки ще шукає
Серед чисельних "розпродаж",
У когось настрою немає
Терпіти цей ажіотаж...

Та свято – не про те, щоб жерти,
Не спів щедрівок чи осан.

Воно про те, що може в жертву
Творець себе принести сам.
Про те, що і царю можливо
З'явитись в яслах між овець.
Про темну ніч – та світле диво,
Що зводить морок нанівець.
Про те, що буде страшно, гірко,
І хрест, і смерть, і люди злі.

Але у небі світить зірка,
І є надія на землі.

(с)skladbische

+2

135

Дум
Хорошо -то как!

0

136

http://s3.uploads.ru/t/yhiDf.jpg

+5

137

http://forumuploads.ru/uploads/001a/00/cb/12/t41013.jpg

+5

138

Поздоровлень не бувае замало )
http://forumuploads.ru/uploads/001a/00/cb/18/t27621.png

+3

139

+ + +     
 
Небо з холодним світлом своїм.
Лиця, викарбувані в металі.
Хочеш, я переповім
тобі, що буде далі?
 
Переповім тобі, як проросте
голос нічний зимових станцій
і з нами станеться лише те,
що не може не статись.
 
Буде березня зимне русло.
Смак свободи і смак отрути.
Ніхто не скаже, як все було.
Скажуть, як мало бути.
 
Скажуть, що все було не так,
що все мало бути інакше.
Скаже кожен. Останній птах
над тобою щось скаже.
 
Буде йти зрозумілий усім
дощ зі смаком остуди.
Хочеш, я іще розповім
як все буде?
 
Буде зрушення темноти,
зібраної з опівнічних урочищ.
І ти уже не зможеш піти.
Та й не захочеш.
 
Буде твоє тривожне лице.
Буде спалах світла нічного.
І що я зможу сказати про це?
Нічого.
 
(с) Жадан

+3

140

І сонце, й сніг, і ожеледь, все разом.
І я не знаю, це весна чи ні?
Сваровськи би позаздрив дивним стразам,
що мерехтять у мене на вікні.
 
Не встигне поле зазимків злякатись,
не встигне вийти річка з берегів, —
Весна пливе під парусом акацій,
Зима пливе під парусом снігів.
 
(с) Ліна Костенко

+1

141

Здравствуйте.Я розумію письмову мову, але, погано розумію Усний.Моя мама, Бабуся і дідусь, по маминій лінії представники України.Пісні співати вмію.

+1

142

Суворий вчитель,
розум невблаганний,
немов дитину, серце научає.
Оцінки ставить.
Вписує догани.
Найменших помилок не вибачає.
 
Терпляче викликає на довіру,
читає надто правильні моралі:
- Ти вже доросле.
Мусиш знати міру.
Себе в руках тримати.
І так далі.
Ти знову закохалось, як шалене.
Затіяло нерівний поєдинок.
Раніш поради не спитало в мене,
аніж зробити необачний вчинок.
Ось почекай, візьму тебе за вухо,
бо вже терпіння, далебі, немає...
а серце робить вигляд, ніби слуха.
І, як школяр, на вікна поглядає.
 
Ліна Костенко

+1

143

https://i.imgur.com/rmA5DXnm.png

+2

144

https://i.imgur.com/mk8vxUkm.jpg

+2

145

0

146

0

147

0

148

(с) Жадан

***       
 
І ось прийшла старість до старого кота,
оскільки в кота були доволі серйозні літа,
і втратив кіт апетит, почав боятися висоти,
і взагалі – ви ж знаєте, які печальні бувають старі коти.
 
І тоді прийшли до кота янголи божі, прямо зрання,
знайшли час прийти до кота суботнього дня,
постукали чемно в двері, поскидали взуття,
і говорять йому: давай, коте, розповідай про своє життя.
 
Розповідай, чим за життя займався ти,
що про тебе потім розкажуть друзі-коти,
що згадають про тебе сусіди, знайомі, сім’я,
чим їм запам’ятається котяча доля твоя?
 
Ну що? - Говорить кіт. - Переважно я спав.
У мене, звісно, було трішки справ,
але переважно я все ж таки спав,
                                         якщо говорити на чистоту.
Чесно спав, як і належить коту.
 
Не посадив дерево, не збудував дім.
Не сильно за цим і шкодував, утім.
Знав, що все марнота марнот, що все мине.
Є, щоправда, діти – але це діло таке, наживне.
 
А так, дорогі мої янголи, я переважно відпочивав,
дрімав, куняв, клював носом, просто десь ночував,
перевертався з боку на бік, зі спини на живіт.
Мабуть, доки я спав, устиг змінитися світ.
 
Та ні, - відповіли янголи, - якщо чесно – то ні,
світ особливо і не змінився: новини так само сумні,
діти так само веселі, дерева продовжують рости.
Головне, що не змінилися ви – коти.
 
Спите собі, дрімаєте, вилежуєтесь, мурчите.
Все вже давно минуло, а що не минуло – мине і те.
Будь здоров, коте, спи собі, накрившись хвостом.
Все життя, - сказав янгол, взуваючись, -
все життя мріяв бути котом.

+2

149

"Чума"
 
Чую, в двері тихо шкребеться спільна кума -  Чума.
Довгонога, розкоса, розпіарена супермодель.
Каже: "Впусти, ти не перший  – я давно ходжу по домах,
І по вулицях ваших,  де знов – суцільний бордель.
 
Відчини, я втомилася. В тебе, як завжди – коньяк?
Просто трохи посидимо. А потім знову до справ.
Як тобі сьогодення? Як на мене, якось – ніяк.
Ось і хочу розслабитися, з тим, хто вже помирав.
 
Слухай, тільки не треба казати – "Зіпсувала весну!"
Чуєш, там тостують "До дна!", а геть не кличуть до бою?
Ви вмієте заперечувати навіть справжню війну,
Щоб ніщо не завадило вщент воювати з собою.
 
Знову лізете в пастку. Знову спалюєте мости.
Там, де до смерті надто далеко, ви берете таксі.
Знов стоїте штовхаючись в черзі, щоб цілувати хрести,
До яких прикладалася я, бо теж під Богом. Як всі.
 
Просите на колінах те, що в ваших руках,
Віддаєте все, аплодуючи тим, хто все забере.
Хтось кладе до кишені перетворений на гроші страх,
І сміється над вами, бо не знає, що завтра помре.
 
Шлях по сходах угору міняєте на забуття,
Майже гідні "на тлі", бо дуже огидне тло.
Коли я просто питаю: "Навіщо тобі життя?"
Ви не маєте відповіді. Кажете: "Щоб було".
 
Сталося з вами що? І як змарнували час?
Як розміняли велике на окремі бійки в лайні?
Я питала у Смерті: може вона об'єднає вас?
Смерть сказала: "Ці поб’ються навіть на тій стороні!"
 
Знаєш, я приходжу в різних обличчях у різний час,
І вбиваю тільки тому, що даю вам шанс, як води –
Гартувати сильних вас із поки нікчемних вас.
Ви ж раніше могли? Зробить, нарешті, те, що завжди.
 
І живіть попри все. Зрозумійте, що я ще доти живу
Поки ви визначаєте кожен окреме зло…
Слухай, а може скосити вас всіх, наче траву?
Щоб після вас на землі щось нове проросло?"
 
Я поставив незайманий келих і мовчки дістав ствола,
Вистрілив двічі. Бо беру своє, не краду.
Вона витерла з лоба кров. Сказала: "Оце діла!
Є надія. Ну ладно, мабуть, я вже піду.
 
Ще багато роботи. Бо хаос – наче любов.
Бо когось обмину, когось, навпаки – обійму.
Сподіваюсь, кепські справи у мене, якщо вистачає знов
Тих, у кого вистачить розуму вбити в собі чуму".
 
(с) Гліб Бабич

+2

150

Другий рік місто косить чума.
Не працюють навіть борделі й тюрма.
Скінчився хліб, скінчилась вода.
З культурного життя — лише хресна хода.
Ходимо, кличемо святих отців.
На зворотному шляху підбираємо мерців.
Папське ім’я втрачає силу і міць.
Відьми звільняються з робочих місць.
Сенс ворушити цю каламуть?
Що тут гадати? Всі й так помруть.
Яка різниця, що скажуть зірки?
Середні віки такі Середні віки.
 
І тоді єпископ приходить у єврейський квартал,
і говорить: «Хто з нас не гине за метал?
Усіх нас нищить небесний терор,
усіх нас винесуть в чорний коридор.
Світла немає. Відсутня мета.
Саме час починати свята».
 
І тоді лунає барабанний бій,
і підіймає з землі ремісників і повій,
і затягує нас у свою круговерть.
Тих, хто помер, не лякає смерть.
Не лякає жодна з її образ.
Боятись тут варто хіба що нас.
 
І ми одягаємо пір’я й хвости,
і змащуємо кров’ю натільні хрести,
і палимо на вулицях свого сатану,
і оголошуємо небесам війну,
і водимо процесії довкола вогнів.
Все, що в нас є — це народний гнів.
Клади на обличчя пудру й грим.
Ніколи не пізно померти молодим.
Ніколи не пізно змінити ім'я.
Про мене свідчитиме тінь моя.
Але ніколи й нікому не кажи про це.
Смерть не пізнає нас у лице.
 
Життя випалює нас, як сірники,
виймає, мов скалки зі своєї руки,
вириває нас, ніби ніж із плеча,
ми лишаємось, дикі, як алича,
лишаємось, апелюємо до своїх богів.
Як на небіжчиків у нас забагато боргів.
Лишаємось разом — мертві й живі,
стоїмо по горло у високій траві,
стоїмо на березі нічної ріки,
запалюємо старі маяки.
 
На вогонь прилітає лише сарана.
Ніч глибока. Немає дна.
 
(с) Жадан

+1


Вы здесь » Твоя тема » Этнос в твоей теме » Рідна мова моя...